До книжки відомого польського поета епохи Відродження ввійшли його кращі фрашки та пісні, поема «Шахи» і цикл елегій «Трени». Кохановський не був єдиним поетом польського Відродження. Його попередники — Бернат з Любліна, Станіслав Клерик з Бохні, Миколай Рей (усі вони писали не тільки латинською, а й польською мовами). Були перед ним і такі поети-гуманісти, як Клеменс Яніцький, Анджей Кржицький та інші. Але тільки Кохановський досяг у своїй творчості вершин, які (аж до появи Міцкевича) давали повне право називати його першим серед польських поетів. Його поезія, як усяке творіння справжнього митця, не втратила свого значення і сьогодні, вона хвилює і наводить на роздуми.

Юра — звичайний тридцятирічний хлопець, який має звичайне життя як для успішного програміста у великій компанії. Має власну квартиру, багато дівчат, як сказала б я, львівський Дон Жуан. Юра ніколи не замислювався про серйозні стосунки, і, навіть, не уявляв, що колись, у його житті з’явиться Вона. Саша — студентка з Києва, яка приїхала на екскурсію до історичного міста Лева. І тут, доля їх з’єднала. Саме ця дівчина повністю змінила Юру зсередини. Він змінюється, і прагне бути з нею, але купа обставин, та й, власне, небажання Саші, його постійно відштовхує назад. Як зауважив автор ув одному зі своїх інтерв’ю: «Довіра — це основне. Коли ти чесний перед людьми, ти чесний перед самим собою».

Саме про це описує Іван Байдак у творі, головний герой довгий час не міг бути чесним із самим собою, але врешті-решт, він знайшов вихід. Однак, хто б на вашому місці здався, коли розумієш, що втрачаєш людину всього свого життя? От і Юра продовжував виборювати своє право бути поруч із нею. Автор не стримується і описує все, як є в реальному житті. Багато сексу, непотрібних розмов, а потім прохань про все забути. Жорстокий бік стосунків.

Особливим є те, що саме читач обирає долю своїх героїв, за допомогою мапи, яка є на початку книги. Вона скеровує Вас за Вашою інтуїцією. Дуже цікавим є те, що кінець, у будь-якому випадку, буде однаковим. Цей задум автора неймовірний. Він дозволяє поринути у цю історію з головою.

*

Іван Байдак (1990) – український письменник, який у 2013 дебютував романом «Особисто я особисто тобі». Книга стала національним бестселером, отримала чимало позитивних відгуків та завоювала тисячі читацьких сердець. Протягом наступних років автор публікує книжки «Рольові ігри», «Тіні наших побачень» та «Чоловік з моїм іменем», які займають найвищі місця рейтингу книгарень та розходяться тисячними тиражами. Іван Байдак – автор одного з найбільших україномовних блогів, а його цитати масово поширюються в інтернеті. Окремі твори письменника перекладені англійською, німецькою, сербською, польською, іспанською та італійською мовами.

Дебютна повість «Особисто я особисто тобі» Івана Байдака протягом кількох років не полишала топ-десятки найбільш популярних українських книжок. Рецепт її успіху досі не розкритий, але ми маємо шанс причинити двері до майстерні автора: у цьому виданні ми пропонуємо розлоге інтерв'ю з Іваном, яке розкриває таємниці творчого шляху молодого прозаїка. Про перевидання повісті розмови велися давно, читачі бурхливо реагували на кожну звістку про можливу появу книжки. Ми щасливі поділитися чудовою новиною: ця книжка є не лише перевиданням улюбленої повісті, але й можливістю зблизитися з особистістю автора, почути його думку, відчути його тривогу та разом із ним помріяти про майбуття.

«...Знаю, минуть дні і я буду жаліти. Не за нею, не за стосунками. За своїми вчинками. В один день прокинусь і зрозумію, наскільки був нікчемним, як боявся прийняти кохання, яке вона так палко жадала подарувати. Насправді сумнівався, чи зможу їй дати те, на що заслуговує? Можливо, я її колись побачу. Не захочу більше відпускати. Жалкуватиму за втраченим часом, коли могли бути разом. Колись я, може, стану щасливим, хоча малоймовірно. Мене не залишать в спокої спогади, що мучитимуть до кінця життя. Її сльози не один раз викликатимуть піт серед ночі. Згадаю, як не впускав додому, не впускав у своє серце, у своє життя, яке в той день здаватиметься таким порожнім...»

Іван Байдак

Іван Байдак — український прозаїк, есеїст, журналіст, перекладач, викладач. Дебютна повість «Особисто я особисто тобі» стала українським бестселером, довго не залишаючи топ-списки книгарень. Твори автора вирізняються складним психологізмом, оригінальним стилем, жанровою та стилістичною різноманітністю.

Іван Байдак у 2020 році написав соціальний роман про інклюзію «(Не)помітні» . Цю книгу визнали однією з найкращих у 2020 році за версією Українського ПЕН-клубу. За мотивами книги було поставлено театральну виставу та організовано кілька фотовиставок, присвячених темі. Книжка перекладена та видана в Канаді, Польщі й Італії.

Олесь Барліг – поет, прозаїк, драматург. Голова запорізького літературного клубу «99». Автор поетичної збірки «Насолода уявної смерті» (2012). Співупорядник і один з авторів квір-антології «120 сторінок Содому» (2009) та збірки сучасної придніпровської поезії «Гімн очеретяних хлопчиків» (2011). Увійшов до антології європейської гей-поезії «Moral bi spet priti» (2009, Словенія). Лауреат конкурсу «Драма.UA-2012» із п’єсою «Дерева спізнюються на автобус», що досліджує тему кон’юнктури навколо трагедії Голодомору. У 2015 році взяв участь у фестивалі «Тиждень актуальної п’єси» із напівдокументальним твором «Уроборос у Східному експресі», присвяченим найрезонанснішим проявам гомофобії в Україні (публічне читання драми відбулося в межах Фестивалю рівності у Запоріжжі в 2016 році).

Юрій Ганошенко: Загалом, завершуючи цю коротеньку розмову з приводу представленої збірки, треба сказати, що всі твори, вміщені до неї, дуже сучасні, вони лише на перший погляд можуть видатися традиційними драмами. У них немає розставляння усіх крапок над «і», вони герметичні та приємно лакунарні, вони змушують нас заповнювати ці пустоти самотужки. А ще ці драматичні тексти дуже іронічні, часом майже непомітно, а часом аж до відкритої насмішки. І цій іронії підпорядковується буквально все, вона часто і є тією організовуючою силою для поєднання слабко поєднуваних міфологічних, побутових, соціальних, поліідентичних пластів художньої реальності. Іронія не оминає і власне квір-персонажів, адже сама приналежність до ЛГБТ не позбавляє людину автоматично усіх вад, не надягає німб святості, не звільняє від відповідальності за власні помилки: про це, до речі, напівдокументальна (для тих, хто впізнає персонажів) драма «Монстри виходять із хризантем». Тому Олесь благодушно дає нам самим обирати, хто є хто в цій вакханалії життя: недолугі поети, покинуті чоловіки, громадські діячі, янголи, химерні друзі, дружини-лесбійки, блогери, зірки гей-порно, престарілі артистки, гомофоби, колишні дружини, єдинороги, зрадливі подруги, непотрібні коханці, найкрасивіші чоловіки планети, потопельниці, прокляті шляхтичі, людиноподібні мавпи, відьми, кухарі, нервові підлітки, кремезні козаки і всі-всі-всі, кого автор випестив і вмістив сюди усіх разом, оповитих прохолодним уроборосом його оригінального парадоксального творчого мислення.

306 с.

Книжка вперше вийшла друком 2017 року

Майстерно написаний роман Антоні Лібери став помітним явищем в історії польської літератури. Роман «Мадам» оповідає нам про захоплення старшокласника варшавської школи своєю неприступною вчителькою французької мови наприкінці 1960-х років. Юний герой-оповідач, що втомився від упорядкованості шкільного життя, зачаровується новою директоркою, вчителькою французької мови — елегантною «старшою жінкою» (їй трохи за тридцять), яка полонить його своєю красою та інтелектом. Хлопець вирішує дізнатися усе про прекрасну Мадам та завоювати її серце.

Поступово юнак довідується набагато більше, ніж очікував. Як про політику, Польську Народну Республіку, громадянську війну в Іспанії, так і про власну пристрасть до театру та мистецтва слова. Зусилля наблизитися до Мадам стають його першими кроками до звільнення як митця. Портрет митця замолоду, «Мадам» — це водночас зворушливий, захоплюючий роман про силу та слабкість, перше кохання та намагання примирити в мистецтві сили розуму та пристрасті. Чимало прихованих смислів, цитат, алюзій — одна з найбільших принад цієї книги.

Роман Антоні Лібери "Мадам" опублікований у 1998 році. Критики (серед яких Кшиштоф Масльон, Збіґнєв Менцель, Павел Гуель) високо оцінили роман за мовну витонченість, багатство, красу історії нездійсненого кохання та молодого художника, а також бачили його як майстерну літературну гру, міфізацію біографії головного героя та історіософську розповідь. Роман здобув головну нагороду на першому конкурсі, організованому видавництвом "Знак", був удостоєний премії Анджея Кійовського (1999) і був відібраний з-поміж 123 творів, поданих з усього світу, до сімки фіналістів Дублінської літературної премії IMPAC (2002). На сьогоднішній день роман перекладений 22 мовами.

*

Сенсація в Польщі... Блискуче написана і спонукає до роздумів. Її можна читати одночасно як трилер, захоплюючу любовну історію, а також як комічний політичний роман і соціальну сатиру. Відповідаючи дуже високим художнім стандартам, пропонує глибоке розуміння різних сфер і питань - від психології підліткового віку до ідеологічної неспроможності комунізму. Станіслав Баранчак

Підбадьорлива, надзвичайно захоплива книга.... Самому Стендалю вона б сподобалася. А якби він знав польську мову, то, можливо, і написав би її. The Washington Post

Чудове, рідкісне досягнення... Найкращі літературні твори зазвичай розповідають прості історії; саме те, як вони розповідаються, визначає їхнє входження до пантеону великої літератури. Лос-Анджелес Таймс

Роман року ... Блискуче написаний, розумно побудований, постійно захоплюючий, пронизаний непохитною вірою в красу мистецтва. Die Welt

Річ сліпучої винахідливості, точна і настільки потужно стимулююча, що замість того, щоб обговорювати її, хочеться просто милуватися нею.... У "Мадам" є все: поезія, політика і кохання. San Francisco Chronicle

*

Антоні Лібера (1949, Варшава) — польський письменник, перекладач, літературний критик, театральний режисер. Перекладав трагедії Оскара Вайльда та Софокла, Вільяма Шекспіра, поетичний доробок Фрідріха Гельдерліна та Константіноса Кавафіса. Переклав і опублікував усі драматичні твори Семюела Беккета, деякі з його прозових творів, а також есеї та вірші. Виступив у ролі режисера п'єс цього автора, ставив їх у Польщі та за кордоном.

Видавництво «Крок» та Інститут літератури мають приємність презентувати читачеві друге польське видання «Української трилогії» Юзефа Лободовського. «Очерети» (Komysze), «У станиці» (W stanicy) і «Зворотний шлях» (Droga powrotna) уперше вийшли друком у Лондоні в 1960-х роках. У Польщі їх не видавали аж до 2018 року, та й те видання вже практично на ринку недоступне. Незначний наклад швидко розійшовся. Звідки ж така тривала відсутність автора на батьківщині?

Юзеф Лободовський – це постать, яка викликала емоції. Молодий і гнівний поет був богемним ватажком – спочатку в Любліні, а потім у Варшаві – і запам’ятався неприборканим забіякою. Перед Другою світовою війною він був редактором лівих «пролетарських» часописів. Лободовський залишався під впливом революційних ідей, також демонстрував їх у своїй поезії та сповненій темпераменту публіцистиці. Однак реальність відносно швидко перевірила істинність пристрасно сповідуваних поглядів...

Поява перекладу драматичної поеми Адама Міцкевича «Дзяди» є гарною і важливою подією. І тому, що вона вперше виходить повністю під однією обкладинкою, і тому, що поєднує покоління й часи, народи й ідеї, країни й території, творчі помисли та насущні життєві проблеми, проходить крізь віки й охоплює величезний простір індивідуальної й колективної історії та свідомості, особистої долі й суспільної ролі сильної, незламної особистості, зокрема митця.

Масштабами порушених у ній естетичних, художніх, філософських, історичних проблем, широкою тематикою й зверненням до фольклору, у якому просто й не завуальовано виражене народне розуміння добра, справедливості й цінності людського життя, увагою до національних питань, складною циклічною структурою та позначеними актуальними в часи Міцкевича проблемами поема сягає далеко за межі національної літератури, звертається до європейського досвіду багатьох народів, що в ХІХ столітті відповідали на тогочасну історично-політичну ситуацію й на розуміння людини та її призначення. Це один із найвидатніших творів польської літератури першої половини ХІХ століття.

Ця збірка належить ще до одного виняткового жанру, представленого в польській літературній традиції, — розмова з померлим поетом. Представлені у ній вірші детально розглянуті в післямові до цього видання. Якщо говорити мовою реклами, то можна сказати, що у цій збірці український читач отримує «два в одному», оскільки вона складається з віршів, добраних у пари: на кожний вірш Ружевича Польковський дає свою відповідь. Тільки перший твір («Старий поет в товстих окулярах») немає свого відповідника, адже він витканий з біографії Тадеуша Ружевича. Тож давайте почнемо читати: все починається з моменту, коли в гості до старого поета приходить смерть. Юзеф Марія Рушар

*

Ян Польковський — поет, прозаїк, публіцист і громадський діяч. Народився 10 січня 1953 року у місті Берутув (Нижньосілезьке воєводство), виріс у Новій Гуті. У 1972 – 1978 роках навчався на факультеті польської філології Ягеллонського університету. Брав активну участь в роботі краківського студентського комітету «Солідарності» (першій громадській опозиційній студентській організації в радянському блоці), де був редактором підпільного журналу «Sygnał» («Сигнал») та видавництва «Krakowska Oficyna Studentów» («Краківська студентська друкарня»). У 1981 році заснував незалежне видавництво «ABC», а у 1983 – 1990 роках був видавцем і головним редактором консервативного часопису «Arka» («Ковчег»). У 1989 році Польковський був редактором та видавцем незалежного щотижневика «Świat» («Світ»). Яна Польковського інтерновано 13 грудня 1981 року. Після виходу з в’язниці у Заленжі (район м. Катовіце), і до 1989 р. він був активним діячем підпільних опозиційних структур. У вільній Польщі був видавцем та головним редактором газети «Czas Krakowski» («Краківський час») (1990 – 1996), недовго був речником уряду Яна Ольшевського був директором адміністрації польского державного телебачення, головним редактор кінопорталу Товариства польських кінематографістів. З дружиною Анною (у дівоцтві— Петрицька) мають двох синів і двох дочок та чотирьох онуків. Нагороди за поетичну творчість: Фонду ім. Косцельських (1983), підпільної «Солідарності» (1983), ім. Анджея Кійовського за поетичну збірку «Cantus» («Канти») (2010), «Орфей» ім. К.І. Ґалчинського за збірку «Głosy» («Голоси») (2013), «Identitas» у царині гуманітарних наук та художньої літератури за роман «Ślady krwi» («Сліди крові») (2014), Товариства польських журналістів «за заслуги перед свободою та красою друкованого слова» (2015), ім. Пшемислава Гінтровського, яку отримують митці за «захист правди і любов до свободи» (2016). 6 травня 2016 року Президент Республіки Польщі Анджей Дуда нагородив Яна Польсковського Офіцерським хрестом Ордена відродження Польщі за видатні заслуги у розвитку польської культури та літературний доробок. У вересні 2019 року поет отримав золоту медаль «Gloria Artis».

Тадеуш Ружевич (народився у 1921 році, помер у 2014 році) — один з найважливіших поетів ХХ століття, драматург, прозаїк. Свої юнацькі вірші Ружевич публікував, серед іншого, в часописах «Pod znakiem» («Під знаком»), «Mariа» («Марія») i «Czerwone Tarcze» («Червоні щити»). У 1944 р. разом із братом Янушем видав збірку «Echa Leśne» («Лісові відлуння»), а через два роки — збірку сатиричної прози та поезії «W łyżce wody» («У ложці води»). Однак його дебютом вважається поетична збірка «Niepokój» («Неспокій») (1947). Вихід після війни збірок «Niepokój» («Неспокій») та «Czerwona rękawiczka» («Червона рукавичка») став дуже важливою подією. Вірші молодого поета високо оцінили, серед інших, Леопольд Стафф та Чеслав Мілош. Саме тоді Ружевич написав один із найвідоміших своїх віршів — вірш «Ocalony» («Спасений»). Захоплений досягненнями творців театру абсурду, Семюеля Беккета або Ежена Йонеско, він створив один з найважливіших драматичних творів в історії польської літератури — «Kartoteka» («Картотека»). П’єсу, написану в 1960 році, часто вважають одним із перших прикладів театру абсурду в польській літературі. Пізніше Ружевич часто експериментував з формою та змішував жанри, поєднуючи поезію з драмою та прозою. Одним із найважливіших прикладів цієї літературної стратегії є твір «Przygotowanie do wieczoru autorskiego» («Підготовка до авторського вечора»). До найвідоміших драматичних творів Ружевича пізніших років, серед іншого, належать «Odejście głodomora» («Голодний іде геть») (1977) і «Do piachu» (1979). На початку дев’яностих років Ружевич створив оновлену версію свого найвідомішого драматичного твору — «Kartoteka rozrzucona» («Розкидана картотека») , в яку включив додаткові сцени, які стосувалися тодішньої реальності.

Книжка змінює наше уявлення про поетку Галина Посвятовську, творчість якої ще деякий час тому сприймалася крізь призму стереотипу. З великою сміливістю і рішучістю автор проривається крізь машкару усталених думок, щоб показати нам Посвятовську як співця повноти буття. Він розкриває невичерпні пласти енергії, приховані в її творах: енергії, що охоплює не лише емоційну та тілесну сфери, але й інтелектуальні амбіції та філософські інтереси.

Бартош Сувінський — доктор гуманітарних наук, поет і літературний критик. Поезію, прозу, критичні статті та наукові дослідження публікував серед іншого в «Twórczości», «Odrze», «Toposie», «Frazie», «Zeszytach Literackich», «Polonistyce», «Rzeczpospolitej», «Tygodniku Powszechnym», «Nowych Książkach», «Kwartalniku Artystycznym» і збірниках наукових конференцій. Видав наступні поетичні збірки: «Сехір», «Бліки», «Відпуст», «Урочище», «Вирай і Бура. Хорватський зошит». Автор монографії «Сезони поезії. Концепція часу в поетичній творчості Кристини Мілобендзької», книги есеїв «З того боку ріки. Нариси про поетів з Одри» і вибору віршів Яна Гочола «Костуром по корі».

Це книжка про Івана Павла ІІ – «Польського Папу Римського» – міні-роман про так зване покоління «J.P. II». Образ польського суспільства у Кракові зіставлено з образом медіа – всюдисущі телевізійні станції, Марші Мовчання, Матчі Спокою, Чорний Інтернет та багато інших колективних акцій. 1 квітня 2005 року (в переддень смерті Івана Павла ІІ) головний герой твору прибуває на стипендію до найбільш любленого міста усіх поляків і, ніби Одіссей, мандрує краківськими помешканнями і переповненими кнайпами, розмовляючи з представниками місцевої молодої інтеліґенції, а інколи молоддю з інших міст та країн, про Папу Римського, обговорюючи те, що давно відомо та порушуючи так звані «білі плями» – теми, які не рекомендується обговорювати. Він стає учасником різноманітних подій та опісля критично портретує медійний візерунок суспільства, яке стає свідком того, як на екранах, моніторах, у слухавці на живо вмирає Отець.

*

Доля звела мене з Пйотром Черським на тій самій стипендії у Кракові, де він писав цей роман. Більше того, мав нагоду бути присутнім на, мабуть,перших публічних його читаннях – досі стоять в голові образи перемикання телеканалів головним героєм, коли серед кадрів скорботи він раптом натикається на китайців, що, мов ні в чім не бувало, грають у пінґ-понґ. Пронизлива, глузлива, десь розпачлива, але чесна книжка, присвячена спробі зрозуміти себе, людей, смерть і межу між цими речима. Відтепер – документ епохи. Любко Дереш

*

«Отець відходить» Пйотра Черського — це щось середнє між потоком свідомості та белетризованим репортажем-рефлексією про гнітючу атмосферу, яка панувала в Польщі за кілька днів до та відразу після смерті Івана Павла ІІ. Читаючи, спершу захоплюєшся тим, як неймовірний сплеск релігійності об’єднав поляків, а вже за мить розгублено кліпаєш, коли автор із безжалісною точністю зображує, наскільки короткочасним виявилося об’єднання. Ще до того, як труну із Папою доправили до гроту в соборі святого Петра, обрáзи, спекулювання та сповнені ненависті суперечки повернулися. Ця книга про те, що ані сліпа віра у величне, ані пристрасні запевняння самих себе у власній доброті та моральності, не роблять нас хорошими. Анітрохи. Дуже рекомендую. Макс Кідрук

…це добірка окремих досліджень і розвідок, а водночас однорідний текст, який добре продуманий, з багатьма подробицями, змістовний та уважний до деталей. Дуже конкретний, проте спрямований на осягнення неочевидного досвіду екфразису. Авторка дуже добре прочитує вірші. Дослідницький інструментарій багатий і продуманий. Кожне твердження має пояснення, обізнаність про предмет мови супроводжує читацький захват. Дослідницю цікавить вірш, як він є, річ сама в собі, незалежне буття, чарівний твір мови. Переконаний, що перед нами – помітне досягнення дослідниці. Але, передовсім, це чудова книжка.

проф. Маріан Кісєль

*

Проф. Катажина Шевчик-Хааке – науковий працівник Інституту європейської культури Університету імені Адама Міцкевича в Познані. Авторка багатьох наукових книжок, серед який дослідження поетичного доробку Еміля Зеґадловича, компаративістичне зіставлення творчості Юзефа Віттліна та Пер Лаґерквіста. Авторка займається проблемами порівняння польської та шведської літератур, що вилилося у видання збірників наукових праць «Форми сучасності. Порівняльні дослідження польської та шведської літератур». Багато статей присвятила літературі польського модернізму та проблемам літературної та інтермедіяльної компаративістики.

Перша частина сільської саґи Миколи Шпаковського та Ростислава Фука: короткі історії з галицьких сіл, які смішать, вражають та змушують задуматися. "Як би хтось си думав, жи в селі нема жадної культури — той най си йде до пісєчої мами. Ну і шо з того, жи в клюбі хпала стіна, як Ігор з Варваринец був фіром назад давав. Місяць го не видко скурвисина. Менче з тим, в тім клюбови і так ніц толкового не було, як си зара нагадаю, жи тамтом зимом ми всі гулєлисьмо в сінтіпонових куртках — а то збоку певно виглідало як якесь столковиско ламаґів: махаєш отакво руками, перебираєш ногами, впотієш в тій куртці тай простудиш нирки."

Продовження сільської саґи Миколи Шпаковського та Ростика Фука, котре доповнює та перетворює попередню книжку “Сільські вісті“. Нові оповідання з яскравими сюжетами та не без моралі відкривають часто зневажені масовою культурою побут і щоденні турботи мешканців сіл.

Януш Шубер оминув усі польські поетичні ґенерації, пишучи в стіл, хоча за віком належав до Нової хвилі, проте розпочинав разом з поколінням БруЛіону. Але ні перші, ані другі не стали для нього середовищем, бо дебютував у 1990-ті роки в сорокасемирічнму віці. У Шубера був унікальний дар візуалізації переживань, оповідей історій, поєднання історичної і родинної пам’яті, алхімічного дошукування поетичної субстанції слів. Його вірші пахли хвоєю навколишніх лісів й одночасно були підсвічені інтелектом, почерпнутими з книжок і власних роздумів, у них уживалися дитяча наївність і філософський підтекст. Його поетична мова увібрала класичну добротність і сучасну марнотравність, різьблену бароковість і глибину вислову, іронію щодо писання та віру в призначення літератури, сумніви і виклики, що супроводжують людське життя. Його вірш не втрачав поліфонійного звучання, навіть тоді, коли це було про дощ, що протікає крізь дірявий дах старого сяноцького будинку, а хтось там, на піддашші, чалапає і підставляє слоїки.

Василь Махно

*

Януш Шубер (1947-2020) – польський поет, есеїст, народився в Сяноку. Мала батьківщина поета відіграла важливу роль у його творчості. Прикінці 1960-х років під час навчання у Варшавському університеті поет захворів, і решту свого життя від пересувався лише на інвалідному візку. Попри те, що поет активно творив усе своє життя, його перші книжки побачили світ лише в 1995 році. Його талант високо оцінили провідні польські поети: Збіґнєв Герберт, Чеслав Мілош, Віслава Шимборська, Ришард Криницький, Юлія Хартвіґ. Януш Шубер – один із навідоміших поетів сучасної Польщі, автор понад тридцяти книжок, лавреат багатьох польських премій. Його вірші перекладені багатьма мовами світу. 1 листопада 2020 року, у день Всіх Святих, Януш Шубер помер, не доживши кілька тижнів до виходу цієї книжки польською мовою.

Двоє хлопців з маленького села біля Любачова нещодавно стали контрабандистами. У багажнику синього пассата вони перевозять через український кордон сигарети «Прима», горілку «Хлібний дар», цукерки, халву та кетчуп. Сенсей, локальний ватажок цього бізнесу, намагається «підняти» своїх підопічних на вищий рівень. У грі з’являється таємничий вантаж для Едо з Пшемишля… «Контрабандисти» – це не тільки трилер про провінційну мафію. Це також загальна картина підкарпатської провінції, де панує анархія і ксенофобія. Після прочитання перших п’яти сторінок тексту, мені одночасно хотілося плакати і блювати, з усвідомленням того, що я ненавиджу Польщу і більше не хочу тут жити. Якщо автору йшлося саме про такий ефект, то йому це вдалося.

Кая Путо, журналістка, редакторка та перекладачка

*

«Контрабандисти» Янчури – це книжка про Підкарпаття, якої не було до цього. І хто його знає, чи раніше взагалі було таке Підкарпаття. Вічне пограниччя перетворилося на кордон, за яким живуть демони. Ними дуже легко лякати, на них легко спихати те, що сам пропускаєш попри вуха. Янчура пише просто, прямо і сильно. І переконливо. Читається все швидко, шкода, що не довго.

Зємовіт Щерек, письменник і журналіст

*

Конрад Янчура працював копірайтером, журналістом, літературним критиком і контрабандистом. На разі працює в ІТ. Мешкав у Бухаресті, Кракові та Любачові. «Контрабандисти» – це дебютна прозова книжка Конрада Янчури.

*

Юрій Матевощук – поет, перекладач, організатор Мистецького фестивалю «Ї», координатор подій в книгарні «Є» в Тернополі, директор «Культурного центру Івана Марчука» в Ланівцях. Автор чотирьох поетичних книг. Автор перекладу книг Корнеля Філіповича «Провінційний роман» та Пйотра Черського «Отець відходить». Лауреат премії ім. С. Будного. Член НСПУ.

Добірка нарисів, статей, рецензій та інтерв’ю разом із віршами Романа Хонета — перша репрезентація доробку одного з ключових польських поетів зламу ХХ–ХХІ століть в ґрунтовному літературознавчому опрацюванні. Широкий контекст його творчого пошуку та вузька індивідуалістична поезія символізують тенденцію, яку почасти йменують «хонетизмом».

Роман Хонет (1974) — польський поет, редактор, журналіст. Мешкає під Краковом. З 1995 до 2008 року редагував літературно-мистецький двомісячник «Студіум» та книжкову серію, котру видавав журнал. Співредактор мережевого журналу . Лауреат Поетичної премії ім. Віслави Шимборської 2015 року за книжку «світ належав мені», премію від поділив з іншим лауреатом, Яцком Подсядлом. Романа Хонета називають представником напряму тзв. «осмілілої уяви» у найновішій польській поезії. У стосунку до покоління також застосовують термін «нові екзистенціалісти».